Текст і фото: Андрій Котлярчук
Знайомство з поліськими язичниками сталося випадково. Я досліджував притоки річки Тетерів на їх фотогенічність. Час від часу ці струмки нагадували мені справжні джунглі, над зовнішнім виглядом яких працювали дорогі декоратори з кіно. Чистий білий пісок на дні, мальовничий бурелом зверху робили картинку наче намальованою. А петлі, які робили стрімкі потоки приводили мене у захват.
Одного разу знайшовши на військовій карті маленький потік з історичною назвою, вирішив його дослідити. Продравшись скрізь хащі, я застиг від побаченого. Це був справжній храм природи. Коріння велетенського дубу плескали води струмку. Його крона нагадувала шатер шапіто. Вона домінувала над лісом, в неї миттєво плутались пориви вітру та зупинялось світло.
На протилежному березі струмка росли два дуби, стовбури яких колонами стрімко уходили в небо. Між ними відстань була трохи більше метра. Ці дуби були молодшими за патріарха гаю, але і вони приголомшували своєю величчю. Я перестрибнув струмок і став між ними. Руками автоматично доторкнувся до стовбурів. Дерева на дотик були шершаві та грубі. В цей момент я відчув хвилі щастя.
Неподалік від дубу був розбитий невеличкий стан, який скоріше можна було назвати лігвом. Дах з гілок та трави, сіно на землі, напроти місце для вогнища та стінка з колод для маскування променів ватри. Лігво виявилось настільки мальовничим, що я зрозумів, що проведу тут певний час з камерою.
Тільки я виставив штатив, як з’явився господар гаю. Одягнутий у світлу льняну сорочку та такі ж штани, він був схожий на учасника фестивалю присвяченому Київській Русі. Але це було справжнє життя. Так я зіштовхнувся з культурою лісового народу з яким билася княгиня Ольга та інші хвилі загарбників. І ця культура Полісся значно відрізнялася від культури козаків та степу, на якій нас сьогодні виховують.
Неочікуване знайомство з поліськими язичниками у Священному гаю дало поштовх до нових досліджень. Стара віра досить толерантно та міцно переплелася з православ’ям, взяла до себе залишки тенгріанства та прийняла відлуння романських свят. Поступово, крок за кроком та рік за роком, в мене з’являлось все більше знайомих у глибинці Полісся, які розкривали перед моїми очима невидиме на поверхні буття скрите життя.
В якийсь момент знайомство з новою для мене культурою дало поштовх для творчих ідей. Місцеві художники мене активно підтримали, а селяни розповідали, як «воно було раніше». З подивом я дізнався, що поліські святкові маски-личини взагалі не відрізняються від тих, які одягали жителі Стародавнього Новгороду 1000 років тому. Саме цим Полісся і цікаве науковцям та нечастим мандрівникам. Це останній куточок містики з архаїкою. Тільки тут вам можуть показати на хату відьми та колдуна, а у лісі серед боліт наткнутися на капище з ідолами. Тільки тут можна з подивом дізнатися про Свята Мертвих, поклонінням Священним камінням, або побачити своїми очима, як цілі села поклоняються деревам.
Мені захотілося стати провідником у цей архаїчний світ містики, показати його за допомогою своїх художніх творів і саме тому я назвав проект «Ідентичність».
Для любителів фотографії можу додати, що всі світлини я робив на професійну чорно-білу плівку великого формату 4х5 та 5х7 дюймів. Знімав двома камерами та кількома об’єктивами. Найулюбленіший об’єктив оказався бронзовий Портрет-Апланат Еміля Буша 280/4 кінця ХІХ сторіччя. Саме він додав загадкової атмосфери світлинам.